ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВІДШКОДУВАННЯ УПУЩЕНОЇ ВИГОДИ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ

На даний час Українське законодавство передбачає можливість відшкодування упущеної вигоди, як способу захисту цивільного права, але нажаль чи на щастя, правозастосування даного способу захисту цивільного права скоріше є виключенням чим правилом. Зазначене в більшості своїй пов’язано з тим, що суди вимагають у позивача подання значної кількості доказів на підтвердження факту не отримання прибутків.

В зазначені статті автор спробує детально проаналізувати теорію та практику відшкодування упущеної вигоди.

Майнова шкода (збитки) – це виражене в грошовій сумі будь-яке зменшення наявного майна та інше ураження майнового інтересу однієї особи, заподіяне протиправною дією іншої особи.

Саме грошовий вираз майнової шкоди називають збитками.

Поняття шкоди ще в римському праві складалося з двох елементів: позитивна шкода та упущена вигода. Позитивна шкода – це будь-яке зменшення наявного майна. Упущена вигода – це дохід, який міг би одержати власник від використання речі (втрата можливого прибутку).

Ступінь вини в цивільному праві не впливає на визначення обсягу відповідальності, боржник завжди має нести відповідальність у розмірі завданої шкоди, ступінь вини має значення лише для встановлення відповідальності боржника або звільнення його від відповідальності.

При завданні позитивної шкоди, визначення розміру збитків в більшості випадків не має особливих складнощів, що не скажеш про упущену вигоду.

При доведенні факту неотримання доходів (упущена вигода) доволі часто виникають складнощі з доведенням розміру збитків та самого факту їх завдання.

Проаналізувавши судову практику українських судів та практику Державного арбітражу СРСР в питанні відшкодування упущеної вигоди, автор прийшов до висновку, що вона майже не змінилася, наведемо цитату з Юридичного словника 1953 року виданого Державним видавництвом «Юридична література» під редакцією Братусь С.Н. та інших (с. 707):

«Неполучения ожидаемых имущественных благ большей частью трудно установить с достаточной достоверностью. Между тем вынесение решения на основе всякого рода предположений недопустимо. Отсюда следует, как это отмечено в судебной практике, что суд не должен выносить решений о возмещении такой упущенной выгоды, которая являться проблематичной. В этом отношении судебно-арбитражная практика выработала правило: для взыскания в виде упущенной выгоды запланированной прибыли необходимо доказать, что прибыль эта была бы получена. Одного факта, что эта прибыль была запланирована, недостаточно для взыскания еѐ, так как неизвестно, действительно ли был бы выполнен план предприятием кредитора в том случае, если должник не нарушил своих обязательств».

Що стосується Українського законодавства то відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, якщо майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною 1 зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Також необхідно, зазначити, що саме відповідно до ст. 22 ЦК України, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов’язання.

Визначення поняття збитків наводяться також у ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Також важливо зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, якщо кредитор не вжив достатніх заходів направлених на запобігання виникнення збитків чи зменшення збитків то шкода з боржника не стягується, про, що вказано в ряді судових рішень, зокрема: в постанові Вищого господарського суду України від 31.03.2009 р. у справі N 7/5-47/235 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 30 квітня 2009 року відмовлено у порушенні провадження з перегляду вказаної постанови), в постанові Вищого господарського суду України від 31.07.2006 р. у справі N 28/9-06 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21.09.2006 року відмовлено у порушенні провадження з перегляду вказаної постанови).

Цікаво буде відмітити, що таку ж позицію займав державний арбітраж СРСР, не дивлячись, що зазначені правовідносини регулювались іншими нормативними актами, зокрема в зазначеному вище Юридичному словнику 1953 року вказано, що «наша судебно-арбитражная практика на положительный ущерб в имуществе распространила понятие реальных убытков. Так, если поставщик своевременно не отгрузил заказчику сырьѐ, то последний обязан сделать всѐ возможное для переключения своего предприятия на другие виды сырья и тем самым предотвратить простой предприятия и связанные с простоем убытки. Если же заказчик не примет всех необходимых мер, то вызванные простоем убытки будут рассматриваться как «нереальные» и в возмещении их с поставщика заказчику будет отказано».

Також, необхідно відзначити, що суди звертають увагу на те, що відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, його застосування можливе лише за наявності умов відповідальності, передбачених законом.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести факт: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов’язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об’єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов’язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст. 614 ЦК України) – постанова Вищого господарського суду України від 14.02.2007 р. у справі № 10/72-05.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов’язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України (судова колегія з цивільних справ) від 21.12.2005).

В більшості своїй суди, коли відмовляють в задоволені позову про відшкодування упущеної вигоди посилаються на недоведеність факту її завдання, її розміру, наприклад Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в своїй ухвалі 10 червня 2009 року, зазначила, що «Задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 в частині упущеної вигоди, суд першої інстанції не врахував, що упущена вигода – доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене; не з’ясував, чи дійсно мала місце упущена вигода, та не мотивував, у чому полягали завдані позивачці збитки».

Хочемо зазначити в багатьох випадках факт наявності упущеної вигоди без призначення судово-економічної експертизи майже довести неможливо, а тому, представляючи інтереси позивача у справі про відшкодування упущеної вигоди необхідно дуже уважно розглянути можливість та доцільність призначення судово-економічної експертизи.

В деяких випадках клієнти задають питання, чи можна стверджувати, що кошти, які винні клієнту він міг покласти на депозитний рахунок банку та отримувати наприклад 15 відсотків річних, але у зв’язку з тим, що боржник кошти не повернув клієнт їх не поклав на депозитний рахунок банку, а відповідно не отримав запланований прибуток.

Відповідаючи на поставлене питання змушений пояснювати, що є шанс стягнути упущену вигоду лише в тому випадку, якщо надати достатні докази які доводять, що дійсно клієнт мав намір розмістити кошти на депозит в банку, а саме депозитний договір який розірваний у зв’язку з не поверненням боржником коштів та інші документи.

Наостанок хочемо навести практичний приклад, яким чином автор статті доводив факт неотримання прибутку клієнтом. Для збереження конфіденційності в описі ситуації будемо наводити вигадані назви та прізвища:

Між Суб’єктом підприємницької діяльності – позивачем та орендарем було укладено договір оренди нежитлових приміщень №35.

Відповідно до пункту 5.2 договору сума щомісячної орендної плати за орендоване приміщення за погодженням сторін в період з 01.07.2008 до закінчення строку оренди складає 42 000,00 грн.

Відповідно до підпункту 7.1.1 пункту 7.1 договору орендодавець зобов’язаний надати орендарю приміщення у стані, що відповідає умовам даного договору, зокрема приміщення має відповідати санітарним нормам щодо рівня шуму, рівням вібрації щодо встановлених чинним законодавством. В разі, якщо буде встановлено, що приміщення не відповідає зазначеним нормам, орендар має право не сплачувати орендну плату до моменту усунення недоліків.

ТОВ «Комп’ютерний провайдер» розмістив безпосередньо під приміщеннями позивача технічний центру по наданню інтернетпослуг та несанкціоновано встановив промислові кондиціонери на фасаді будинку, що спричинило підвищений шум та вібрацію, почали надходити звернення зі скаргами від мешканців об’єднання власників багатоквартирного будинку.

Орендар відмовився сплачувати орендну плату позивачу, пославшись на пункт 7.1.1. договору та те, що зв’язку з роботою кондиціонерів, які належать ТОВ «Комп’ютерний провайдер» порушуються допустимі рівні шуму в орендованих приміщеннях.

Позивач подав позов до ТОВ «Комп’ютерний провайдер» з вимогою стягнути недотриману орендну плату.

До матеріалів справи в якості доказів було додано, лист заступника голови Шевченківської районної у м. Києва державної адміністрації від 08.09.2008, в якому зазначено, що в разі невиконання ТОВ «Комп’ютерний провайдер» припису щодо розробки та впровадження заходів по зменшенню рівнів шуму від роботи зовнішніх блоків кондиціонерів, скаржники мають право звернутися з відповідним позовом до суду відповідно до положень статей 22, 24 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”.

Акт складений за участю працівників ЖЕКу, в якому було встановлено, що в офісному приміщенні, що належить Позивачу, спостерігається велике шумове навантаження від кондиціонерів, які належать ТОВ «Комп’ютерний провайдер», офіс якого знаходиться в підвальному приміщенні під приміщенням, яке належить Позивачу; на головному та дворовому фасаді будинку, під вікнами офісного приміщення Позивача розташовані 2 сплит- системи великої потужності та 4 побутових кондиціонери ТОВ «Комп’ютерний провайдер»; кондиціонери відповідача встановленні самовільно, їх встановлення не було передбачено при проектуванні будинку та при виконанні подальших будівельних та ремонтних робіт. Встановлення кондиціонерів не погоджувалось з ОСББ та мешканцями будинку.

Протокол Державної санепідслужби міста Києва №77 від 04.03.2009, відповідно до якого вібрація та шум фактично еквівалентні рівні звуку в дБА, створювані кондиціонерами ТОВ «Комп’ютерний провайдер» перевищують допустимі значення на 7,6-8,4 дБА, згідно „Захист від шуму” СНиП П-12-77.

Лист Заступника головного державного санітарного лікаря міста Києва від 19.03.2009 в якому також вказано про перевищення допустимого рівня шуму.

Листа Головного державного санітарного лікаря Шевченківського району міста Києва від 15.08.2008 відповідно до результатів проведених досліджень шумового навантаження та інфразвуку (протокол №209 від 13.08.2008) еквівалентні рівні звуку на території безпосередньо прилеглої до будинку під час роботи зовнішніх блоків кондиціонерів ТОВ «Комп’ютерний провайдер» в денний час перевищують допустимі рівні на 7-8 дБА відповідно до СН 3077-84 „Санітарні норми допустимого шуму в житлових та загальних приміщень на території житлової забудови ”.

Акт перевірки дотримання санітарного законодавства від 13.08.2008 СЕС Шевченківського р-ну м. Києва, в якому встановлено, що дозволи виконавчої влади на розміщення ТОВ «Комп’ютерний провайдер» на розміщення кондиціонерів на фасадах будинку відсутні.

Також, до матеріалів справи було додано акт перевірки дотримання санітарного законодавства від 11.08.2008 СЕС Шевченківського р-ну м. Києва, в якому встановлено, що з боку головного та дворового фасаду будинку встановлено кондиціонери в кількості 4 шт., які працюють цілодобово, технічна документація на які не представлена. Вказаний акт був складений в присутності директора відповідача та ним підписаний.

Лист орендаря про відмову від сплати орендної плати до моменту повного усунення порушень санітарних норм.

Претензію позивача до ТОВ «Комп’ютерний провайдер».

Постанови про притягнення посадових осіб ТОВ «Комп’ютерний провайдер» до адміністративної відповідальності та приписи СЕС Шевченківського району м. Києва.

Акти звірки позивача з орендарем, банківські виписки позивача, довідки банку про не надходження коштів від орендаря за оренду приміщень.

Зважаючи на те, що належним доказом в розумінні статті 34 ГПК України, який би встановлював факт протиправності дій ТОВ «Комп’ютерний провайдер», є постанова відповідного органу (посадової особи), прийнята за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення, Київський апеляційний господарський суд прийняв, як обґрунтовані, доводи Позивачки про те, що протиправність дій відповідача підтверджена постановами про накладення штрафу на директора ТОВ «Комп’ютерний провайдер».

І лише після дослідження всіх зазначених доказів, Київський апеляційний господарський суд погодився з тим, що несанкціоноване встановлення відповідачем кондиціонерів спричинило відмову орендаря від сплати позивачу орендної плати за користування приміщенням у відповідності до пункту 7.1.1 договору, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача збитків у розмірі 42 000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Необхідно зазначити, що описана справа на формальних підставах була Вищим господарським судом України направлена на новий розгляд, а в суді першої інстанції сторонами була укладена мирова угода.

Після розгляду вказаної справи, автор дійшов висновку, що для того, щоб довести факт неотримання прибутку необхідно надати значну кількість доказів, які мають логічно та послідовно довести, той факт, що в будь-якому разі, якщо б відповідач не вчинив порушення цивільних прав позивача то останній отримав би прибуток і більш ніщо не могло йому в цьому завадити.