Замітки з історії адвокатури України

На початку 2013 року, здійснюючі дослідницьку роботу, я віднайшов рукопис мого пращура – Титикала Андріана Павловича, 1868 року народження, який в 1945 році завершив роботу над книгою «Різні замітки з історії Ічні» – дослідженням історії рідного йому міста Ічня Чернігівської області.

Особливо мене зацікавила невелика розповідь із цього рукопису «Суд правий, скорий і милостивий», що на прикладі невеличкого містечка Чернігівської губернії змальовує історію виникнення та розвитку адвокатури на українських землях після скасування кріпацтва в 1861 році.

Деякі з описаних ним фактів та обставин я не знайшов в академічному курсі з історії адвокатури України, тому рукопис Андріана Павловича є фактично поглядом сучасника подій кінця ХІХ сторіччя на витоки української адвокатури та її місцевий розвиток.

В даний час, після прийняття Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в Україні починається новий період розвитку інституту захисників. І тому дуже важливо розбудовувати вітчизняну адвокатуру пам’ятаючи про уроки історії, адже зв’язок із досвідом наших пращурів може застерегти нас від помилок попередників та забезпечити перехід української адвокатури на якісно новий рівень роботи.

Отже, хочу запропонувати до читання працю Титикала Андріана Павловича про виникнення та розвиток адвокатури:

Суд правий, скорий і милостивий

До скасування панщини панських людей судили пани. Судили вони так, як кому прийде в голову. Найбільше вони приказували на конюшні висікти різками. Після скасування панщини пішло діло інакше. Пани вже не мали права ні судити, ні наказувати. Видали були для людей царські закони. Панів замінили старшина, старости й волосний суд. Крім цього, було засновано цілу мережу державних судових установ: мирові судді, з’їзд мирових суддів, окружні суди, судові палати і тому подібне.

Для цих установ мали бути і керівники, а люди в той час були неграмотні. Керівниками в судових установах були волосні писарі й усілякі більш-менш розторопні люди, які зацікавилися легкою наживою. Такі люди звалися адвокатами. Першим адвокатом був колишній волосний писар Михайлуша. У справах він розбирався і вів їх чесно й по-правді. Люди його любили і йому довіряли. На адвокатурі він розжився й поставив собі дім, який тепер під аптекою. Коли роботи у нього побільшало, то він із Ічні переїхав у м. Ніжин, бо треба було вести справи з вищими судовими установами.

Після Михайлуші став адвокатом в Ічні теж волосний писар Супрун. Потреба ж в адвокатах дуже росла і була дуже велика, бо люди, маючи власність, стали більше споритися – то через землю, то через межі, то через всякі несправедливості. Одного адвоката було недостатньо. Усі адвокати були підпільні. Таких адвокатів з’явилося дуже багато, хоч, правда, всі вони були або малограмотні, або зовсім неграмотні. На допомогу Супруну був адвокатом шинкар єврей Янкель Шафаренко. Він тільки трохи вмів читати, а писати зовсім не вмів. Брат його єврей жив у Ніжині й займався підпільною адвокатурою. Янкель Шафаренко спочатку тільки направляв іченських і сільських людей у судових справах до свого брата в Ніжин. Брат Янкеля сповіщав його про хід справи в судах Ніжина. За сповіщення Янкель брав гроші і собі, і для суду, і на марки, і на заведення справи, і на гербовий збір, і все таке інше. З часом люди почали вважати Янкеля адвокатом і стали звертатися до нього як до справжнього адвоката.

Янкель за судові справи брався залюбки, але всі справи судові вирішував, цебто проробляв, його брат, бо Янкель був неграмотний. Але в судових справах Янкель уже трохи розібрався. Ніжинський брат Янкеля порадив йому взяти з Ніжина хлопця-переписувача. Цей хлопець був каліка – у нього на обох руках не було пальців і одної ступні ноги. Звали його за таке каліцтво – куксою. Писав він двома руками, але красиво. Цей хлопець підучив Янкеля трохи писати й займався переписуванням прохань в суд. Прохання в суд складав Янкель, а Ніжинський брат ці прохання виправляв.

От цей каліка-хлопець і став особистим секретарем адвоката Янкеля. Справи Янкеля пішли дуже гарно. Людей, пацієнтів по суду, все додавалося, і справи Янкеля все більше розширялись. Янкель не залишився в боргу перед своїм секретарем. Він радив людям віддавати своїх дітей до Кукси в школу й навчати їх грамоті. Кукса став і переписувачем, і вчителем, і адвокатом. Жилось тепер дуже добре і Янкелю, і Куксі. Вони стали людьми знатними. До Янкеля й до Кукси люди за порадою по судах з’їжджались і приходили не тільки з Ічні, а з усієї околиці, з усіх сіл. Діти Янкеля, як були малими, то переписували судові справи свого батька, а коли підросли, то й самі стали адвокатами. Самого ж Янкеля уже під старість за якісь темні справи по суду вислано адміністративно з Ічні. Був у Ічні ще один знаменитий адвокат, Петро Кирилович Голуб. Він учень Янкеля. П.Голуб був зовсім неграмотним. Судився П.Голуб зі своїм шуряком за придане, а через те дуже часто бував у Янкеля. Янкель вижав із П. Голуба усі соки, але зате розібрався в судових справах.

Янкель не залишився в боргу перед Голубом, він прилаштував його посильним до нотаріуса, який приїздив у Ічню. Нотаріус навчив Голуба підписуватися друкованими літерами. З тих пір Голуб став почесним і знатним. Люди стали звертатися до нього за порадами. Спершу він давав людям по суду різні поради, а коли син його, учень 2-го класу, почав писати, то він став уже братися вершити по суду справи, як хороший знавець і спеціаліст.

І Янкель, і Кукса, і Голуб завжди бралися вести справи і за позивача, і за відповідача, аби їм було більше з цього доходу. Під керівництвом маловідомих і зовсім неграмотних адвокатів дуже багато людей і правих, і винних позбулося навіть своєї худоби.