Захистимо культурні надбання !

Адвокати адвокатського бюро “Титикало та партнери” на умовах ProBono вдало представили інтереси у справі про визнання протиправним рішення Мінкульту про виключення з Державного реєстру пам’яток будинку нащадка стародавнього козацького роду В.Мировича – 23.12.2015 Окружний адміністративний суд м. Києва позов задовольнив.

Декілька слів про пам’ятку та про рід Мировичів:

Мировичі — український козацько-старшинський рід на Переяславщині у 17-18 століттях.

Мирович Федір Іванович (*? — †1758) — український військовий і державний діяч, сподвижник гетьманів Івана Мазепи і Пилипа Орлика; Генеральний бунчужний (1707-1710); Генеральний осавул (1710-1711). Один із лідерів української державної еміграції у 18 столітті.

Після еміграції Генерального бунчужного Федора Мировича всі його маєтності в Україні були конфісковані московською владою. Його мати, Пелагея Захарівна, брат Іван та інші члени родини Федора Мировича, були депортовані до Москви, а 1716 року заслані до Тобольська, на Сибір. Дозволено було повернутись в Україну 1745 р. Його сини — Яків і Петро – відправленні у Петербург. За намагання контактувати з батьком були 1732 року заслані на Сибір. З 1742 року перебували на московській військовій службі.

В липні 1764 року Василь Якович Мирович (*1740 — †15 вересня 1764), будучи офіцером караульної команди в Шліссельбурзькій фортеці, намагався здійснити палацовий переворот з метою скинення з престолу Катерини ІІ і проголошення імператором Івана VI Антоновича. Спроба перевороту, можливо, була викликана прагненням Мировича, посадивши на престол Івана VI, який знаходився в ув’язненні в фортеці, добитися розширення політичної автономії України. В ніч з 4 на 5 липня 1764 року група солдатів на чолі з Мировичем захопила фортецю. Однак у цей час Іван VI, відповідно до інструкції Катерини II вже був убитий офіцерами внутрішньої стражі.

Мировича заарештували і за вироком Сенату 15 вересня 1764 стратили у Петербурзі.

Да́чний буди́нок Миро́вича — втрачена пам’ятка, яка знаходилась на вулиці Львівській, 15 у Святошинському районі Києва посеред реліктового лісу зі столітніми дубами та соснами. Споруджений в кінці XIX — на початку XX століття будинок був одним з найкраще збережених зразків дачної архітектури Святошина, доки він не був зруйнований навесні 2008 року для звільнення території під забудову.
Будинок був споруджений у кінці XIX — на початку XX століття на ділянці № 23 по вулиці Пушкінській, 252 (нині Львівська, 15), на той час садиба належала О. Васильєвій. Перед Першою світовою війною власником будинку був В. Мирович — представник старовинного козацького роду Мировичів — нащадків Полуботків.

Вчора, 23 грудня 2015 року, Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв остаточне рішення і постановив: позов Людмили Мирович до Міністерства культури України про визнання протиправним Наказу Міністерства культури України від 04.07.2013 року № 604 «Про затвердження науково-проектної документації «План організації території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника» та занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» задовольнити та скасував відповідні пункти наказу, які порушували права Позивача.