Блог
Грудень 13, 2019

Звільнення через суд: алгоритм дій директора підприємства, якого відмовляються звільнити з посади засновники

Нерідко у трудових спорах трапляються випадки, коли господарська діяльність юридичної особи фактично припинена, засновники не займаються справами товариства, а єдиною відповідальною посадовою особою за порушення податкового законодавства чи порядку надання фінансової звітності в товаристві залишається директор.

У судовій практиці часто зустрічаються випадки, коли директор хоче звільнитися із займаної посади, однак натрапляє на різні перепони, такі як цілковите ігнорування його заяви власниками (засновниками), або ще гірше – засновник підприємства, скажімо, виїхав за кордон.

Нещодавно фахівці адвокатського бюро «Титикало та партнери» допомогли звільнити директора одного з товариств від трудового рабства. Київський апеляційний суду задовольнив апеляційну скаргу, скасував рішення та задовольнив позов.

У зв’язку із зростанням кількості подібних випадків, хочемо поділитися покроковою інструкцією, алгоритмом дій директора підприємства, якого відмовляються звільнити засновники.

1. Перш за все необхідно написати заяву про звільнення, зазначивши дату (не менш ніж за два тижні, оскільки відповідно до ст. 38 Кодексу Законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні) і надіслати або подати її на адресу товариства та її засновників.

Обов’язково необхідно мати докази подачі такої заяви: вхідний номер або фіскальний чек про відправку цінного листа на адресу товариства.

2. Наступний крок – оголосити про скликанння загальних зборів, направивши засновникам запрошення.

Згідно зі ст. 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» збори учасників Товариства можуть скликатися на вимогу та з ініціативи виконавчого органу товариства; на вимогу наглядової ради товариства; на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства.

Для цього  директору необхідно повідомити учасників про скликання загальних зборів та окреслити перелік питань, які виносяться на порядок денний, визначити дату та місце проведення загальних зборів.

Не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, директор Товариства зобов’язаний повідомити учасників товариства про проведення загальних зборів та порядок денний, до якого внесли питання про звільнення директора.

У разі, якщо загальні збори з якихось причин не відбулися, директору необхідно скласти протокол.

3. Наступний, не менш важливий етап, — подача позову до суду про припинення трудових відносин директора, де обов’язково  має бути вказана дата звільнення, зазначена у заяві.

До позовної заяви необхідно додати:

•  протокол про створення ТОВ;

•  статут, якщо є посадова інструкція тощо;

•  наказ про призначення директора;

•  заяву про звільнення;

• повідомлення про проведення зборів з доказами його направлення всім учасникам ТОВ;

•  доказ сплати судового збору за подання позовної заяви до суду.

4. Після отримання рішення суду, яке набрало законної сили про припинення трудових відносин, слід звернутися доДержавного реєстратора для реєстрації відповідних змін у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме виключення з відомостей в ЄДР даних щодо директора Товариства на підставі рішення суду.

Слід зазначити, що бувають складнощі щодо реєстрації даних про звільнення директора в ЄДР, в першу чергу у зв’язку з тим, що не всі реєстратори хочуть виключати директора, не замінивши його іншою особою, тому важливо правильно сформулювати позовну вимогу, яку ми пропонуємо формувати так:

“Визнати припиненими трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю  «___________», (ідентифікаційний код  юридичної особи ________, адреса місцезнаходження: _________) та директором ОСОБА_1   реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ) на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 14 лютого 2019 року з внесенням відповідних даних у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Насамкінець хочу навести декілька юридичних аргументів, чому такі позови є законними та можуть бути задоволені:

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 38 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Статтею 22 КЗпП України передбачено заборону будь-якого прямого або непрямого обмеження прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору.

У частині 19 ЦПК України  передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно з частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод коженмає право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру».

Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом.

Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, §165)).

З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року   № 14-рп/2004, від 16жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права керівника на припинення трудового договору, позов про визнання припинення трудових відносини з внесенням відповідних даних у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

У постанові від 03 липня 2019 року в справі №61-11768св 18 Верховний Суд виклав позицію з цього питання та зазначив, що недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. andOthersv. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkovv. Ukraine», заява №21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v.France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v.Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65)).

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду.

У той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це, зазвичай, відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див.mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш таінші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява №47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchli v. France, заява №35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей.

Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя і утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах«Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); «Ефстатіу та та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява №36998/02, § 24 (в кінці); «Ешим проти Туреччини» (Esim v. Turkey, заява №59601/09, § 21).

З одного боку вирішення питання про звільнення керівника товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства, разом з тим, відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, та виходячи з того, що пред’явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між сторонами, ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Знайте свої права і не дайте себе обманути!